В. Гюго про історію (на прикладі романтичних драм кінця 1820-х-1830-х років)

Відомий французький письменник В. Гюго не раз звертався у своїх творах до історичної тематики. Справа в тому, що у автора була власна концепція історії, яку він виклав у «Передмові до” Кромвелю “» (1827 рік). У цій п’єсі Гюго рішуче порвав з традиціями класицизму і звернувся до нового жанру – романтизму, який тоді набирав силу в культурних колах Франції. У «Передмові» письменник в концентрованому вигляді представив своє бачення історії, яку він розділив на три етапи:

  • На початку свого існування людина вважала себе частиною Божого світу і прославляла Творця в гімнах;
  • В епоху античності уявлення людей змінилися, і відтепер такі масштабні події, як війни, великі битви, розпад держав стали сприйматися як головні події в житті суспільства – ці нові ідеї, у поданні Гюго, відбилися в творчості Гомера;
Читайте также:  Идеал дворянства
  • У Середньовіччі і Ранньому Новому часі, у зв’язку з поширенням християнства, світ представлявся як поле вічної боротьби добра і зла; вершиною цього світогляду в художній літературі Гюго вважав твори У. Шекспіра.

Концепція історії письменника докорінно відрізнялася від пануючих в той час уявлень класицизму, які представляли життя як якесь статичне ціле, гармонійне, незмінне. Гюго мислив інакше: він зобразив історію як рух і боротьбу протилежних начал. Відповідно, змінилися і герої: у творах класицизму персонажі незмінно втілювали якусь одну якість, позитивну чи негативну, і в такому статусі перебували від початку до кінця п’єси; в драмі ж Гюго «Кромвель» головний персонаж буквально розривається між своїми переконаннями і честолюбними задумами.

Франция

Розквіт творчості автора припав на дуже бурхливий період в історії Франції: в 1830 році відбулася Липнева революція, в результаті якої король Карл X був повалений, а до влади прийшов ліберальний уряд Луї-Філіпа Орлеанського. Молода громадськість і освічені кола суспільства розраховували, що переворот стане початком ослаблення необмеженої монархічної влади, впровадження  демократичних свобод, так, що багато творів на історичну тему того часу, відображали ці очікування. У п’єсі «Маріон Делорм» (1829 рік) Гюго висловив критичне ставлення до безмежності влади короля Людовика XIII і його могутнього міністра кардинала Рішельє, що можна розглядати як явний відгук на сучасні йому події.

Читайте также:  Демократический режим

У тому ж дусі написана наступна п’єса драматурга «Ернані» (1829 рік), на сюжет якої відомий італійський композитор Д. Верді в 1844 році написав однойменну оперу. Сюжет «Ернані» відрізняється надмірним романтичним пафосом, проте дає прекрасне уявлення про досить критичне ставленні Гюго до сильної монархічної влади, яку тепер уособлювали імператор Священної Римської імперії Карл V і його міністр граф Сільва.

Однак найвідоміший твір з даного циклу – це п’єса «Король бавиться» (1832 рік), на сюжет якої все той же Верді в 1851 році написав свого знаменитого «Ріголетто». На цей раз, відомий романіст обрав об’єктом критики французького короля Франциска I, який представлений в його новому творі з дуже невигідної для нього сторони. І у висновку слід зазначити п’єсу «Рюї Блаз» (1838 рік), в якій критика автором абсолютизму, здавалося, досягла апогею, хоча тепер дія розгортається на тлі занепаду королівської влади в Іспанії. Погляди зрілого Гюго на історію можна простежити за його культовим романам: «Собор Паризької Богоматері» (1831 рік), «Знедолені» (1862 рік) і «Дев’яносто третій рік» (1874 рік), але ця тема потребує окремого огляду.

Читайте также:  {:ru}Романы А. Дюма-отца в контексте эпохи{:}{:ua}Романи А. Дюма-батька в контексті епохи{:}