RuFrance
Унікальність французької історії полягає в тому, що саме в цій країні основні риси абсолютизму отримали своє найбільш повне вираження. На прикладі Франції прийнято вивчати цей суспільно-політичний лад Середньовіччя та раннього Нового часу. Причину цього явища, мабуть, слід шукати в географічному положенні держави, які зумовили найбільш характерні особливості розвитку його політичного устрою.
Серединне положення в Європі можна віднести до безперечної переваги країни: наявність кордонів з Римською імперією сприяло її прискореному культурному та соціальному розвитку, що згодом зробило величезний вплив на формування в цьому регіоні держави франків.
Римське класичне право, політичний устрій та інститути імперії призвели до швидкого зміцнення у Франції королівської влади. Уже в Ранньому Середньовіччі склалося ефективне централізоване управління, що стало основою абсолютистської монархії в XVI-XVII століттях.
Сусідство з Римською імперією виявилося настільки дієвим, що вже у IX столітті французький король Карл Великий прийняв титул імператора. Він же виступив ініціатором так званого «Каролінського відродження» – спроби реанімувати античну спадщину свого колись могутнього сусіда. Ці реформи наочно демонструють дуже тісний зв’язок ранньої Французької держави з минулим імперії. Таким чином, сама ідея сильної монархічної влади так глибоко увійшла у свідомість французького суспільства, що навіть проведена потім феодальна роздробленість не могла її похитнути, незважаючи на те, що великі та середні землевласники XII-XV століть, фактично зробившись самостійними правителями в своїх областях, майже перестали підкорятися волі монарха.
У таких умовах королівська влада пережила ряд серйозних криз і потрясінь: релігійні війни XVI століття посилили сепаратизм місцевих князівств, графств, герцогств. Цілі провінції відпадали від центру і ставали «державами в державі». Однак передумови для подолання роздробленості у Франції намітилися ще в XV столітті, в роки правління Людовика XI, який у тривалій і впертій боротьбі добився підпорядкування свого головного противника, Карла Сміливого Бургундського, що був на той момент наймогутнішим з удільних власників. Праці короля не пропали даром, так що ніякі смути наступного століття не могли похитнути або тим більше скасувати намічену тенденцію до встановлення необмеженої влади монарха – абсолютизму. Після вбивства останнього представника династії Валуа Генріха III новим французьким королем став Генріх IV Бурбон, чоловік знаменитої королеви Марго. Він повів послідовну політику щодо зміцнення королівського статусу, який похитнувся в роки правління його попередника. Він діяв настільки успішно, що навіть його насильницька смерть не завадила подальшому встановленню цього нового суспільно-політичного ладу.
При Людовику XIII видатний державний діяч, кардинал Рішельє доклав чимало зусиль для того, щоб зробити повноваження свого государя в країні необмеженими. Його політичний заповіт – своєрідне керівництво для досягнення заповітної мети – остаточного знищення самостійності областей і провінцій і їхнього подальшого приєднання до центру. Після його смерті країна знову пройшла випробування на міцність: громадянська війна під назвою Фронда, що вибухнула у той час, не розтрощила позицій малолітнього монарха – майбутнього Людовика XIV, в роки правління якого абсолютизм у Франції отримав остаточне оформлення.
