Просвітництво – це ідеологічна течія в Західній Європі й Америці, яка пропагувала розвиток знань, наук, мистецтва, а також досягнення політичних свобод й економічного прогресу. Вона виникла в Англії в XVII столітті; її представниками були найвизначніші мислителі того часу – Д. Локк і Т. Гоббс.

Обидва висловлювали революційні для своєї епохи думки, а саме – ідею відповідальності монарха перед народом, стверджували необхідність обмеження королівських повноважень і втілення в життя принципу поділу влади на законодавчу й виконавчу. Але оскільки в Англії, на той час, уже утвердився капіталізм, а буржуазія домоглася відомих привілеїв як у виробництві, так і в політичному житті, то розвиток освіти в ній не отримав такого розмаху як у Франції, де феодалізм як і раніше зберігав пануючі позиції, монарх мав необмежені повноваження, а так званий «третій стан» залишався неповноправним.

 

Французькі просвітителі й енциклопедичний «Словник»

Саме тому ідеологія освіти отримала у Франції такий бурхливий розвиток, що спричинила «революцію в умах»: принципи, висловлені тодішніми мислителями, підготували ґрунт для революції й стали її гаслами. Головні ідеї освіти: віра в прогрес людства, науку, розум, розуміння необхідності поширення освіти, відмова від станових забобонів, введення демократичних свобод. Саме ці думки розвивали в своїх працях Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро та інші.

1761 року просвітителі видали «Словник наук, мистецтв і ремесел», який мав революційне значення, тому що всі галузі людського життя було розглянуто в ньому з прогресивних позицій: якщо йшлося про економіку, то автори підкреслювали неминучість поширення капіталізму в країні, якщо порушувалася тема людини, то укладачі говорили про її природні права (права, властиві їй від народження: право на життя, свободу, власність); якщо ж розділ стосувався політики, то вчені висували гасло введення політичних свобод. Незважаючи на такі гучні заяви, влада не заборонила випуск цього «Словника» і навіть погодилася на друге його видання в 1787 році.

 

Ж.-Ж. Руссо

 

Одним із провідних французьких просвітителів був Ж.-Ж. Руссо. Його перу належить праця «Про суспільний договір», у якій він порушив уже відому англійським філософам XVII століття тему про те, що керівник держави – не абсолютний і єдиний пан у своїй країні, адже отримав владу з рук народу за договором, і, отже, відповідальний перед ним за виконання своїх зобов’язань.

У своїх філософських творах мислитель пропагував ідею природності й органічності людського розвитку, вважаючи, що такі результати діяльності людей, як наука, мистецтво, культура розбещують особистість. Цьому присвячено його працю «Міркування з питання: чи сприяло відродження науки й мистецтв очищенню моралі». У своїх міркуваннях Ж.-Ж. Руссо принципово розходився з більшістю просвітителів, які стверджували, що освіта й література сприяють прогресу людства.

 

Ш.-Л. Монтеск’є

 

Інший видатний представник французького просвітництва – Ш.-Л. Монтеск’є, перу якого належать дві відомі праці: «Перські листи» й «Дух законів». У першому творі він в алегоричній формі висміяв недоліки й вади королівського двору, а другий присвятив політичним питанням.

У «Дусі законів» Ш.-Л. Монтеск’є розвиває вже відоме вчення про принцип поділу влади, а також розмірковує на тему політичних режимів у різних країнах. На його думку, у великих державах повинна бути деспотія для утримання влади володаря на великій території, у середніх (як у Франції) – конституційна монархія, а в маленьких – республіка.

 

Роль освіти в підготовці революції

 

Ці ідеї просвітителів відіграли визначальну роль в ідеологічній підготовці революції, у ході якої було повалено монархію й встановлено ??республіку. Праці філософів докорінно змінили світогляд французів: думка про необхідність зміни суспільно-політичного ладу відтепер стала провідною в суспільстві, на кілька десятиліть змінивши долю країни. Тому французьке просвітництво слід розглядати не тільки як культурну, але й як суспільно-політичну течію, яка призвела до Великої французької революції.