Роки правління французького короля Франциска I (1515-1547) – це час оформлення абсолютизму у Франції. Правда, ще при його попереднику, Людовіку XI, влада монарха стала майже необмеженою, однак саме в першій половині XV століття в державі склався цей новий суспільно-політичний лад. На останню обставину суттєвий вплив мав досить великий зовнішньополітичний успіх нового короля – перемога в битві під Маріньяно в 1515 році призвела до того, що під владою Франциска опинилася майже вся Північна Італія.

Політика короля щодо церкви

Для посилення своїх позицій монарх прагнув встановити контроль над усіма соціальними групами країни. У 1516 році він домігся підписання Болонського конкордату, який надав йому право самому призначати єпископів у Франції. На знак подяки за таку поступку з боку римського папи король відновив практику відрахування в його скарбницю частини доходів – аннатов. Такий крок викликав невдоволення парламенту, представники якого посилалися на Буржську прагматичну санкцію 1438 роки, яка закріпила принцип виборності єпископів. Претензії парламенту підтримав теологічний університет в Сорбонні. Тільки к 1519 року зусилля короля за визнанням конкордату увінчалися успіхом.

Політика по підпорядкуванню знаті

 

Французька аристократія також мала всі підстави бути незадоволеною політикою монарха: адже останній скоротив число військових губернаторів з представників їх стану, залишивши владу родової знаті тільки в прикордонних областях. Крім того, він зумів ослабити позиції знаті в провінціях за рахунок переманювання васалів з середнього дворянства (так званого «дворянства шпаги») на свій бік: король забезпечив їх постійною службою – участю в італійських походах.

Створення бюрократії в містах

 

Чимало зусиль доклав Франциск і для того, щоб домогтися підпорядкування міст своєї влади. Міста були основним постачальником податків в казну, тому було особливо важливо зберегти над ними контроль. І Франциск створив тут соціальну опору королівської влади – «дворянство мантії», особливий шар чиновників, який отримував від нього платню. У дану епоху серед городян існувала практика купівлі чиновницьких посад, оскільки ці місця давали надійний спосіб збагачення за рахунок хабарів. Тому представники середнього стану вкладали гроші не в виробництво (що тоді було невигідно через високі податки), а в отримання чинів, що, зрозуміло, збагачувало королівську скарбницю. Але король подбав про те, щоб на місцях діловодство контролювали його люди: так, він ввів посаду інтендантів і їх намісників – суперінтендантів, основною функцією яких було здійснення постійної перевірки діяльності суддів.

Династичний шлюб

 

Незважаючи на ефективні заходи щодо посилення монархічної влади, придушити невдоволення аристократії так і не вдалося. Серед знаті під впливом реформації в сусідній Німеччині швидко поширилися ідеї лютеранства, що стало своєрідним символом опозиції. Втім, Франциск частково усунув цю загрозу, видавши свою племінницю Жанну д’Альбре заміж за лідера протестантів Генріха, короля Наваррського, таким чином зробивши його своїм союзником.

Сплеск культурного розвитку

 

При Франциску I стався справжній підйом у розвитку французької культури. Король залучив до двору видатних італійських гуманістів, вчених, мислителів. У роки його правління отримало розвиток архітектурне будівництво: була створена ціла мережа замків по річці Луарі. При дворі виник літературний гурток на чолі з сестрою монарха Маргаритою. Отже, у першій половині XV століття склалися основні риси французького абсолютизму: опора королівської влади на армію і бюрократію, а також ліквідація з’їздів станового органу влади – Генеральних Штатів, який перш за все обмежував владу монарха. Перераховані вище ознаки дозволяють говорити про те, що французький абсолютизм є класичним, оскільки тільки у Франції, на відміну від інших країн, королівська влада отримала необмежені повноваження.